Чому вчені в Україні змушені залишати свою країну
Великий міграційний рух відбувся на початку 1990 -х років, коли розпався СРСР. Термін «витік мізків» став досить популярним завдяки тому, що велика кількість науковців, професорів, інтелектуалів намагалась виїхати зі своїх країн у пошуках місця, де до них би відносились гідно та де би вони отримували нормальну зарплату. За даними Центру міграційної політики при Європейському університетському інституті у Флоренції, “більше тисячі аспірантів та 200 кандидатів наук покинули Україну між 1998 та 2012 роками”.
І ця ситуація не сильно змінилася після майже 30 років в Україні, коли професори, медичні працівники чи науковці отримують у діапазоні від 200 до 400 доларів США щомісяця у країні де ціни зростають рік за роком.
22% вчителів загальноосвітніх та професійно -технічних навчальних закладів та 43% викладачів та дослідників університетів виявили зацікавленість у переїзді за кордон для навчання, тимчасової роботи чи постійного проживання. Інтерес до міграції серед аспірантів значно вищий, ніж серед старших колег із досвідом викладання: 45% молодих респондентів повідомили про серйозні міркування щодо міграції за кордон протягом наступних 12 місяців. Основними мотивами міграційних намірів та їх реалізації серед викладачів та студентів педагогічних закладів – економічний та професійний розвиток.
У 2019 році українська група «Рейтинг» провела дослідження щодо міграційних тенденцій серед усіх груп мігрантів (потенційних, поточних, зворотних). Серед мотивів виїзду з країни часто згадувалося невдоволення майбутніми перспективами та загальними умовами життя, оскільки 35% українців думають про виїзд на міграцію.
Наша стаття- історія інтелектуального мігранта з України, професора гуманітарних наук з Мальти. Доктор філософії, який хоче залишитися невідомим, оскільки побоюється дискримінації щодо власних заяв, проливає світло на реалії “висококваліфікованих мігрантів”, адаптацію до нових умов, залежність від влади, боротьбу та успіхи з прийняттям та соціалізацією у європейських спільнотах.
Чому ви прийняли рішення розпочати пошук роботи за межами України?
Я залишив Україну в 1997 році. Ситуація в країні за часів тодішнього президента Кучми була досить гнітючою. Тим не менш, цікаво, що навіть майже через 24 роки, причини, через які я був змушений виїхати залишилися незмінними. Серед них: немає можливості повністю реалізувати себе в професії, а в моєму випадку: науці та освіті. Як професор або академік, ви отримуєте дуже маленьку зарплату, яка в основному дозволяє вам лише вижити. На додаток до цього, серед студентів низька повага до науки та викладачів, порівняно з іншими країнами.
Я закінчив один з найкращих університетів України і, усвідомлюючи всі вище зазначені реалії, поїхав продовжувати навчання в Канаду та США. Після цього я почав шукати стажування та можливості роботи в Європі. Я працював у Бельгії, Нідерландах, Шотландії, і зараз я працюю більше 7 років на Мальті. Оскільки у мене не було постійного контракту, я повертався до України раз на два -три роки. Чесно кажучи, я був би готовий залишитися у своїй країні, оскільки я готовий поділитися набутими знаннями та впровадити новий набутий досвід. Однак це теж не було повністю затребувано.
Які реалії у сучасного «інтелектуального мігранта»?
Перш за все, проблема всіх мігрантів, а не лише висококваліфікованих, – це відсутність можливостей отримати постійну роботу. Вони не часто пропонуються, оскільки короткі контракти дають можливість розірвати співпрацю з особою відразу після короткого контракту на проект. Постійні контракти вимагають від роботодавців фінансових вимог. А короткі контракти не стабільні. До речі, це відбувається не тільки з мігрантами з країн, що не входять до Європейського Союзу, а й з внутрішніми громадянами ЄС і не тільки в освітній сфері. По -друге, прийняття та інтеграція. У всіх європейських країнах де я побував, ставлення до мігрантів часто буває неоднозначним на побутовому рівні. Згідно з моїми спостереженнями, люди розуміють, що мігранти корисні для економіки їхньої країни, оскільки їм потрібні мізки та руки для виконання роботи, якої місцеві жителі часто не хочуть виконувати. Проте на рівні підсвідомості та переконань вони все рівно трохи негативно відносяться до мігрантів. Я відчув це, наприклад, під час роботи в Бельгії. Я працював у відкритому офісі з різними працівниками, де праворуч і ліворуч сиділи колеги. Вони могли спілкуватися через мене голландською мовою, не намагаючись включити мене в розмову або просто не звертаючи увагу. Вони навмисно розмовляли лише своєю мовою, навіть якщо вони говорили досконало англійською і рідко говорили мені щось. Навіть якби ви вивчили мову, те, що я почав робити, це не сильно змінило б ситуацію. Це було трохи важко прийняти. Інше ставлення я відчув лише в США та Канаді під час навчання та стажування, у країнах, які побудовані емігрантами. Я думаю, що ці країни є найбільш сприятливими для мігрантів.
Я завжди намагався дізнатися про приймаючу країну, куди я їду. Але все ж, якщо описати стан людини -мігранта, то для мене це часто самотність і відчуття, що ви все ще чужий, «інший».
Але зараз у вас постійний контракт.
Так, зараз, у свої 37, я отримав постійний контракт в Університеті Мальти. Для мене це було як сон та здійснення мрій. На Мальті до вчителів ставляться дуже добре, мене цінують як соціально, так і фінансово. Ставлення до мене миттєво змінюється, коли я кажу на Мальті, що я працюю професором університету. Це пов’язано з повагою до академії, професорів та людей науки в мальтійському суспільстві. Але, на жаль, ставлення людей відрізняється, коли вони не знають про мою позицію.
Ви маєте на увазі, коли вони бачать, що ви іноземець мігрант, що працює на Мальті?
Так. На вулицях чи в компаніях очевидно, що я не місцевий житель. У цьому плані суспільство досить замкнуте. Це – специфіка цієї країни. Якщо ви, наприклад, зробите зауваження місцевому жителю за те, що він викинув сміття чи недопалок на асфальт, то побачивши, що я іноземець, мені пару разів казали «повертатись у свою країну». Загалом, на побутовому рівні ця реакція випливає з того факту, що місцеві мешканці бояться втратити роботу і віддати робочі місця мігрантам, хоча останні часто не звертаються за роботою, затребуваною серед місцевих жителів. Існує також страх втратити ідентичність, коли мігранти приїджають з інших культур. Мальта історично є дуже католицькою країною, і поява представників інших релігій може викликати страх втрати ідентичності.
Як мальтійці ставляться до мігрантів?
Ставлення до мігрантів тут досить неоднозначне. З одного боку, відбувається економічний підйом, є розвиток галузей і тому є робота. З іншого боку, мігранти часто працюють без соціального забезпечення, нормальних умов праці, медичного страхування тощо. Тут дуже компактне суспільство. Місцеві жителі працюють на керівних посадах, а мігранти стають робітниками. Але це не особливість лише Мальти, така ж ситуація, наприклад, є в інших країнах, як, наприклад, в Об’єднаних Арабських Еміратах.
Ви жили в Україні з моменту отримання постійного контракту? Якщо так, то як Ви зараз бачите ситуацію з наукою і освітою в Україні?
Я перебуваю в Україні два роки з 2019 року через сімейні та особисті справи. Через Covid та закриті кордони я не зміг повернутися на Мальту одразу. Тому я почав шукати варіанти роботи в Україні. Мої спостереження полягають у тому, що в Україні ситуація із заробітною платою та зарплатами для наукових кіл є поганою. Через фінансові причини, мої колеги часто змушені працювати на декількох роботах, тобто мати якесь додаткове джерело доходу, наприклад, город чи сдавати квартиру. А відсутність фінансів є причинами того, що іноді люди змушені брати хабарі чи неофіційні подарунки. Зарплата дозволяє лише виживати. Я особисто не хочу величезних зарплат, лише та, яка дозволила б мені вести нормальне життя, не вишукане. Я хочу мати можливість піти в кафе і замовити каву, влітку поїхати на море, а взимку поїхати у гори кататись на лижах. Я хочу мати сім’ю і дати своїм дітям можливість гарно жити. У мене також є літні батьки, яким я хотів би допомогти. Я не прагну розкоші, а просто нормального життя, заробленого моєю важкою працею. На жаль, у моїй галузі, починаючи з 1997 року, нічого не змінилося з точки зору заробітної плати. Можу навіть сказати, що стало ще гірше. Ціни на все зросли, і якщо зарплата трохи зросла, це не пропорційно збільшеним витратам. Як приклад, я плачу за товари та продукти харчування на Мальті менше, ніж в Україні із зарплатою, що більш ніж у 5 разів. Поки я був в Україні, мені запропонували деякі можливості роботи в університеті, але оплата була дуже маленькою. Я справді хотів би залишитися в Україні і надалі у своєму житті, але ситуація, яку я окреслив, не дозволяє мені цього робити. Однак люди в наукових колах змушені шукати кращі варіанти не тільки через фінанси. Наприклад, мій дядько, справді хороший хімік, поїхав з України в 1993 році, тому що не міг виконувати жодної роботи у своїй улюбленій сфері. Як гуманітарій мені не потрібне обладнання для роботи. Він, з іншого боку, потребував хорошого обладнання, хімічних речовин тощо. Він міг працювати і безкоштовно; для нього справа не в грошах. Він жив наукою. Саме через ці причини він переїхав до Парижа і працював там до пенсії.
Ви згадали про закриття кордонів Covid. Як коронавірус вплинув на ситуацію з можливістю робочої міграції? Яка зараз з цим ситуація в Україні?
Коронавірус дійсно вплинув на можливість подорожувати в інші країни не лише для туризму, а й для роботи. До 19 серпня цього року, коли Європейська Комісія включила такі країни, як Україна, до «паспортів Covid» для вакцинованих людей, я не міг поїхати, наприклад, на Мальту для роботи. Але я можу віддати належне Мальті, що вже наступного дня після рішення Єврокомісії мені підтвердили можливість в’їзду. Я розумію причини закриття кордонів, оскільки країни намагалися зменшити навантаження на свої системи охорони здоров’я, але, звичайно, це стало причиною того, що я опинився в Україні і не зміг повернутися на Мальту.
Що ви думаєте про європейські закони щодо міграції?
Європейське право, на мою думку, зараз досить лояльне до мігрантів, особливо легальних. Але є тенденції до погіршення ситуації. На мою думку, найбільш лояльною країною для мігрантів є Німеччина, і тому більшість з мігрантів схильні їхати туди. Проте тим, хто дотримується верховенства права, іноді складніше, ніж тим, хто використовує деякі з європейських можливостей для нелегальної імміграції.
Автор:
Наталія Гривняк
September 26, 2021
0 коментарів